З технічного погляду, версія про український слід під час підриву «Північного потоку» є фантастичною – експерт

Версія про «український слід» днями одночасно з’явилася в низці провідних західних видань. Як і до того, наприкінці минулого року, пройшла інформація з посиланням на «деяких західних керівників», «численних офіційних осіб», «23 дипломатів і розвідників з дев’яти країн» про те, що кількамісячне розслідування не підтвердило російського авторства диверсії. «Хто і навіщо придумав, що Україна підірвала «Північні потоки»?» — у статті пояснює президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар.

«Дивно, що нікому з розслідувачів «українського сліду» в диверсії на «Північних потоках» 26 вересня 2022 року не спало на думку проаналізувати для початку технічні аспекти. Адже саме технічні речі та можливості визначають успіх чи невдачу при організації та здійсненні безпрецедентної операції, аналогів якої немає в історії підводних трубопровідних систем», — зазначає Гончар.

Розповідаючи про технічні характеристики труби газопроводу та що потрібно для її знищення, президент Центру глобалістики повідомляє, що вона зроблена із спеціальної сталі підвищеної міцності, зовнішній діаметр 1220 мм, товщина стінки до 41 мм. Труба обетонована «сорочкою», виготовленою з подрібненої та ущільненої залізної руди у суміші з цементом, завтовшки 110 мм. Труба не лежить «отак просто на дні морському». З метою непорушної фіксації та унеможливлення спливання підводного газопроводу його засипають зверху добрячим шаром сортованого і несортованого каміння.

«Отже, до самої труби прямого доступу немає, а з урахуванням того, що «Північний потік-1» перебуває в експлуатації понад десять років, це означає, що придонні течії ще додатково нанесли піску та мулу на кам’яну насипку, ущільнивши її. Це має важливе значення для розуміння того, що кілька десятків кілограмів вибухівки, яку (гіпотетично) могла би доставити група диверсантів на собі, питання гарантованого підриву труби не вирішать», — переконує експерт.

Опираючись на офіційну заяву компанії-оператора, довжина ділянки труби, зруйнованої внаслідок диверсії, становить близько 250 метрів… на морському дні виявлено кратери техногенного характеру завглибшки від 3 до 5 метрів на відстані близько 248 м один від одного. Ділянка труби між кратерами повністю зруйнована, радіус розкидання фрагментів труби становить не менш як 250 метрів.

«Уявіть собі силу вибуху, коли уламки розлітаються на 250 м під водою, у щільному середовищі. Сейсмостанції в Данії та Швеції зафіксували донний струс силою в 2,3 бала за шкалою Ріхтера. Існують різні оцінки кількості вибухівки, але принаймні її порядок — це кількасот кілограмів на одну закладку», — підкреслив Гончар.

За його словами, усе це означає, що для виконання відповідних підготовчих робіт мало бути задіяне хоч і цивільне, але належним чином обладнане судно з бортовим краном для спуску та підйому вантажів, зі спеціально підготовленим екіпажем, оснащене принаймні дистанційно керованим апаратом з маніпулятором для здійснення підводно-технічних робіт. І виконати комплекс підготовчих робіт неможливо за один спуск на дно протягом лише години, та ще й у трьох місцях. Більш того, для підриву вибухівки на глибині потрібно мати спеціальний детонатор, щоб його підривний механізм міг бути налагоджений у відповідний спосіб, витримувати донний тиск певний час і належним чином спрацювати, коли надійде сигнал на підрив.

Досвідчені фахівці зі спеціальних підводно-технічних робіт стверджують, що, найшвидше, при виконанні підготовчих робіт було використано або підводний мінічовен сухого типу з маніпуляторами, або принаймні відповідний дистанційно керований підводний апарат. Уся ця техніка спеціалізована, не є масовою у виробництві, вона дорога, в супермаркетах не продається, як і водостійка вибухівка та детонатори до неї. Придбання такого оснащення чи його оренда у когось «групою любителів дайвінгу» не залишилися б непоміченими для численних очей і вух західних та російських розвідувальних і контррозвідувальних організацій.

«На цьому тлі комічно виглядає сюжет німецького видання про вітрильну яхту з хвацьким екіпажем, який переміщується Балтійським морем, маючи приблизно 1–1,5 тонни вибухівки на борту, яку на авто доставили на борт в одному з німецьких портів, а до того, ймовірно, вантажівка ще десь гасала Європою. Отже, з технічного погляду, версія про український слід є фантастичною. І це ще без аналізу окремих специфічних аспектів», — додав Михайло Гончар.