Захід має відмовитися від політики "подвійних стандартів" у відносинах з авторитарними режимами — The Economist

Протягом приблизно 15 років після розпаду Радянського Союзу 1991 року зовнішня політика Заходу, здавалося, спиралася на міцний фундамент. Ліберальні цінності — демократія, відкриті ринки, права людини і верховенство закону — щойно взяли гору над комунізмом. Америка, перша та єдина глобальна наддержава, яка мала вплив та можливість впроваджувати та протиставити цей моральний кодекс терористам та тиранам. І ці жорстокі обійми Заходу по відношенню до всього світу були виправдані, тому що історія показала, що західні цінності були незаперечною формулою миру, процвітання та прогресу, пише The Economist.

Останніх 15 років зовнішня політика Заходу в безладі. Щоб зрозуміти чому, розглянемо кейс Мухаммеда бін Салмана, наслідного принца Саудівської Аравії. Наш літній подвійний випуск, у якому представлені профілі та лонгріди, починається з глибоко аналізу портрета МБС, як називають бін Салмана. Цей аналіз ілюструє ерозію кожного із трьох стовпів зовнішньої політики Заходу — цінностей, влади та цієї історичної долі.

Розрахунок на моральність виявляється загрожує. Як показує наш аналіз, спадкоємець має тенденцію бути жорстоким і нестійким та пригнічувати своїх ворогів. Він був визнаний винним у вбивстві оглядача Washington Post. Але він також є модернізатором, який лібералізував саудівське суспільство, приборкав священнослужителів королівства і надав жінкам нові свободи. Навіть якщо ви сумніваєтеся у реформаторському прагненні МБС, Саудівська Аравія видобуває нафту, що може допомогти Америці та її союзникам протистояти ще більш небезпечній людині: Володимиру Путіну. Чи є етичною політикою уникати МБС чи вечеряти із ним?

Портрет МБС показує, що американська міць менш солідна, ніж це було 15 років тому. Саудівська Аравія була близька до Америки з 1945 року, але МБС довгий час зневажав Джо Байдена, відмовляючись відповідати на його телефонні дзвінки, натомість зближаючись з наполегливою Росією і Китаєм, що набирає силу. Саудівська Аравія є ключем до регіону Близького Сходу, який Америка намагалася "демократизувати", вторгнувшись до Іраку. Але, хоча Америка та її союзники, як і раніше, грізні, бойові дії виснажили готовність виборців бачити, як їхні війська діють як глобальна поліцейська сила. Невдоволення американців зрозуміле. Війни у пустелях продемонстрували, що не можна перетворити людей на лібералів, стріляючи в них зі зброї.

І маятник історії колихнувся в інший бік. Принц поспішає, МБС вважає, що може досягти західного рівня добробуту без незручностей демократії чи прав людини. Джастін Бібер та автоспорт Monster-Jam затишно влаштувалися поряд із його деспотичним правлінням.

МБС не самотній. Китай впроваджує цінності "орієнтованих на людей", які ставлять мир і економічний розвиток вище за голосування і свободу слова. Путін вторгся в Україну під час того, що можна розглядати як війну проти цінностей Просвітництва, яку веде російський фашистський режим під брендом "Російський світ". Коли західні лідери благають глобальний Південь стати на захист міжнародної системи, засуджуючи Путіна, багато хто відповідає, що вони втратили терпіння стосовно проповідницьких, лицемірних представників Заходу, які охоче вторгаються в інші країни, коли їм це зручно.

The Economist не втратив своєї віри в інститути, що виникли в епоху Просвітництва. Ліберальні цінності є універсальними. Тим не менш, стратегія Заходу щодо просування свого світогляду дає збої, і Америці та її союзникам потрібно бути тверезішими. Вони мають збалансувати бажане з можливим. У той же час вони повинні дотримуватись принципів, які рятують їх від цинізму путінської пустки, вільної від правди. Це звучить як ідеальна порада. Чи може це працювати?

Найкращий спосіб для західних лідерів уникнути звинувачень у лицемірстві — утриматися від обстоювання моральних позицій, яких вони не можуть дотримуватись. Під час передвиборчої кампанії Байден пообіцяв ставитись до Саудівської Аравії як до "ізгою". Але цього місяця він вирушив у Джідду і привітався кулачком з МБС, і Байдена широко засудили за лицемірство та моральне боягузтво. Насправді його помилкою було пообіцяти американцям те, що завжди було каменем спотикання в Білому Домі.

Західні лідери мають бути чесними щодо того, який вплив вони справді мають. Припущення, що інші потребують Заходу більше, ніж Захід інших, у наші дні менш правильне. У 1991 р. "велика сімка" мала 66% світового виробництва; сьогодні лише 44%. Озираючись назад, було зарозуміло думати, що диктатури можуть бути виліковані від патологій за допомогою загонів юристів-правозахисників та економістів-риночників. Західні лідери мають чітко розуміти, що правильно, а що ні, але коли вони зважують, чи накладати санкції на правопорушників, вони мають оцінювати ймовірні результати, а не приміряти маску чесноти.

Інший принцип у тому, що переговори зазвичай корисні. Дехто стверджує, що переговори дають легітимність. Насправді це дає розуміння, дає можливість впливати і допомагає вирішувати нерозв'язні проблеми — скажімо, за допомогою кліматичних угод; або вивезення зерна з України; або попросити "Аль-Шабаб", філію "Аль-Каїди", допомогти врятувати Сомалі від голоду. Байден мав рацію, розмовляючи з МБС. Еммануель Макрон, президент Франції, має рацію, розмовляючи з Путіним. І всім треба поговорити із президентом Китаю Сі Цзіньпіном.

Існують способи допомогти вести чесні переговори. На зустрічах із автократами західні лідери можуть висловлювати свою думку щодо прав людини. Вони можуть обмежити свої контакти, як це зробив Макрон після того, як російські війська скоїли військові злочини. Вони також можуть наполягати на тому, щоб говорити з опозицією та дисидентами. У цьому та інших питаннях західні лідери мають координувати свої дії один з одним, щоб знизити ймовірність того, що вони потраплять у контур політики "розділяй і володарюй" — на прикладі Китаю через його поводження з дисидентами за кордоном або через репресії проти уйгурів в Сіньцзянь.