"Ще потрібно порахувати і оплакати всіх загиблих": мешканка Енергодару розповіла, як містяни пережили день візиту МАГАТЕ на ЗАЕС

Протягом вчорашнього дня, коли місія МАГАТЕ прибула з інспекцією на Запорізьку АЕС, росіяни не припиняли обстріли міста Енергодар. Уся увага була прикута до того, що відбувається на станції, тоді як місцеві мешканці перебували під щільним вогнем артилерії ворога. Як це було? Міський голова Дмитро Орлов на своєму Телеграм-каналі на умовах анонімності опублікував лист однієї з місцевих мешканок, яка розповіла, як для міста минуло цьогорічне 1 вересня.

"Ми живі. Вчора було пекло. Сьогодні тиша. Навіть уночі. Востаннє стріляли близько 10-ї вечора. Ще доведеться порахувати і оплакати всіх загиблих, натягнути плівку і вставити фанеру у всі вибиті вікна, помахати слідом усім, хто поїхав учора і поїде найближчими днями... Сподіваємося, що вчорашній жах не повториться.

Стріляли з 5 ранку з різних знарядь із різних місць. Плюс гроза над містом. Спочатку били по станції, промзоні, гаражах та садах.

Лісу більше нема. Його спалили з усіх боків. Годині о 6-й гроза припинилася, але почали бити по місту. Чоловік на телефоні зі своїми співробітниками. Усі пишуть, хто що бачить та чує і як розуміє. Вони збиралися на роботу, але чоловік зупинив їх до з'ясування обставин.
Годині о 10 трохи притихло і деякі люди побігли хто куди. Хто з собаками на вулицю, хто у справах (хоча які могли бути справи в цьому пеклі?!).

Прийшли перші офіційні повідомлення про руйнування та загиблих. Потім знову почалося. Над містом літали гелікоптери та стріляли. Годині о 2-й у місто увійшли танки. Ми самі їх не бачили, але вони проїхали Курчатовим до водозабору і там десь сховалися.

Потім приїхала комісія, і шоу затихло. Ми поїли й повернулися до коридору – витягли шафу з консервацією, щоб можна було там спати вдвох. Виявилось, що консервації так багато! Не очікувала.
Весь вечір пролежали на ліжку з мобілками – діти дзвонили навперебій та новини. Такі «дрібниці» як зупинка блоку 5, знеструмлення блоку 2 та зниження навантаження на 6 вже не лякали. Зникла ненадовго вода. Потім з'явилась. Ніч була тиха. Цілком тиха.

Чоловік пішов працювати. Я вдома. Коти ходять у збруї, щоб їх можна було пристебнути до повідців. Всі.

Я не скаржусь і не чекаю, що хтось нас пошкодує. Йде війна і люди гинуть щодня і щогодини. Щохвилини руйнуються чиїсь будинки, згоряють машини, на які люди збирали гроші роками.

Вже 191 день. Мирні дні вони такі однакові. Так схожі один на інший: робота, домашній клопіт, вечір у родинному колі… Це не запам'ятовується, зливається в тижні, місяці, роки спокійного життя. Щось тішить, щось засмучує, більшість проходить непомітно. І ось війна. І все. І вже ніколи не буде, як було! І приходить запізніле розуміння того, як чудово ми жили, навіть коли було нудно і здавалося, що все не зовсім так іде, як хотілося б. Тепер все негаразд! І розумієш, що раніше було чудово добре! Але цього вже нема. І кожен день страшний по-своєму.

Я знаю, що Маріупольці жили в пеклі місяцями, Харків під обстрілом пів року. Багато міст та сіл… їх просто немає. Поруч із цим наше вчорашнє пекло - просто страшний епізод.

Але. Є одна маленька але. Все це, вся ця перехресна стрілянина з усього і вся йшла без противника, без населення, що опирається, - просто fire show для залякування комісії МАГАТЕ і для відеоролика в рашистських ЗМІ.

Не було жодної диверсійної групи, жодних дронів, жодних партизанів і навіть жодної групи мешканців, які хотіли б «відкрити» очі тій самій комісії. Наше місто лежить під ними вже пів року і, знаючи, що воно лежить на гігантській бомбі, не ворухнеться. У цьому мені бачиться особливий жах та нелюдяність! Тепер точно все".