"Люди забувають, що тут у нас війна": боєць ЗСУ звернувся до українців у тилу

Кирило Верес, 34-річний командир підрозділу К2 54-ої окремої механізованої бригади, розповів про своє відношення про тих, хто "страждає" у тилу.

Про це він висловився в інтерв'ю Українській Правді. Пряма мова:

"Я не сліпий і не дурень. Те, що буде велика війна, я знав із 2014 року. Питання було лише у часі. 24 лютого нічого нового я не побачив, хоча глибоко в душі сподівався, що ось так – з ракетами, авіацією, бомбардуваннями – можливо, і не буде.

Ті, хто раніше любив нашого ворога, любитиме його й надалі. Їм сніг на голову сипатиметься, а вони скажуть, що це дощ. Що це ми стріляємо по мирному населенню.

Дуже погано, що у 2014-2015 роках ми не карали тих, хто був відверто проти України. Хтось продовжував відкрито підтримувати Росію. Якби їх покарали, зараз усе було б інакше. Потрібно було особливо завзятих виперти з валізами в РФ, продати їхнє майно з аукціону або роздати під лікарні, дитячі табори. Варіантів мільйон.

Ми маємо закон, тому не можна говорити, що таких треба позбуватися. Але моя суто особиста думка: їх треба видворяти. Потрібна у цьому питанні жорсткість. Ну, як таке можливе? Навіть зараз у тилових містах, поки ми стримуємо ворога на фронті, знайдеться хтось, хто чекає та кличе Росію.

Коли бомбять тилові, мирні міста, ти або здаєшся, або стаєш злішим. У нас друге. Я ось теж дуже сильно хочу влупити по Кремлю. От чесно, якщо мені зараз дадуть ракету, запущу, не замислюючись! Навіть не в Кремль насамперед, а в Москва-Сіті, в будинки хороші, де вони живуть.

А потім по всіх їхніх електростанціях, щоб вони розуміли, скажімо так, тенденції: не можна так! Давайте воювати, ніхто не проти, але ж чесно, благородно.

Потенціал воювати в нас ще величезний. Бажання є. Давайте! Ми не сядемо за стіл переговорів. Це вони хочуть. Це вони влаштували черговий геноцид українського народу.

Ще років шість, і мій син піде до армії. На цій війні зростає ціле покоління. Син уже не знає іншого, крім війни. Йому не потрібні три вищі освіти. Йому треба знати, як розбирати та збирати автомат.

На фронті не до новин. Але бісить мене тільки одне: люди забувають, що тут у нас війна. Якщо хтось думає, що в нього в тилу все буде добре, поки інші воюють, то це погано закінчиться. Ми тут не безмежні.

У нас одні йдуть на фронт, а інші – до нічного клубу. Але обов'язок кожного чоловіка – батьківщину захищати, якщо від тебе в тилу не набагато більше користі.

Тим, хто в тилу плаче "Все пропало!", хто розповідає про втому, переговори та капітуляцію, я б сказав одне: засуньте руку в штани та постарайтеся знайти там яйця".